Я вже два дні як повернувся із першої порівняно далекої подорожі. За два дні я намотав близько восьми сотень не самих простих кілометрів. Я побував у трьох областях України, вона прекрасна і багатогранна, я відпочив та зарядився енергією для плідної роботи.
У мене досі болить "натертое седло" - другий день їду на роботу громадським транспортом, досі не мав часу вибратись в гараж щоб оцінити як себе почуває мій коник. Та я навіть не глянув скільки я намотав кілометрів - як повернувся був смертально стомлений. Проте вже рівно два дні я почуваюся героєм - я зробив те, що більшість "звичайних людей" вважають дивним чи може, навіть, дурним. Проте не жалкую за жодною секундою, хвилиною чи годиною подорожі - мені було гарно.
Поїхав, просто сів та поїхав. Це мрія - їхати туди куди хочеш без особливих приготувань чи планів. Без карти, без ретельного планування, з невеличкою сумою грошей та вірою в людей. Вони підкажуть та допоможуть. Так і сталося - українці прекрасні люди, вони відкриті та в більшості випадків охочі до спілкування, особливо в селах та невеликих містах. Тішуся з того, що морок жорстокої "бабло-орієнтованої" цивілізації ще не розповзся по усій країні. Де б я не спинявся до мене завжди підходив хтось з місцевих і розпитував про мого мотика, майже у всіх чоловіків старшого покоління були Яви, Іжі та ЧіЗети. Дехто вже встиг оцінити переваги чотиритактників, ба навіть намотати 18 тис на Альфі чи Дельті. Два колеса дають просту нагоду привітатися та поспілкуватися!
