Поїздка в Полтаву була спонтанною та абсолютно не підготованою, це і гарно і не дуже, але все по порядку... Послухався поради - перед дальньою дорогою варто гарно виспатись, відповідно я кілька раз проігнорував сигнали свого будильнка (заведеного на 6:00, я прокинувся від того, що дружина збиралась на роботу), проте свіжий та готовий до пригод почав збиратися в дорогу. Я зразу знав, що багаж потрібно закрипити якомога міцніше, тому примкнув замком лямки рюкзака - як виявилося недаремно. Для протоколу сфоткав свій початковий пробіг - протягом розповіді буду час від часу вставляти приборку заради показів одометра - для орієнтації в просторі. Перші кілометри були чудовими: я виспався, бак майже пустий,
світить сонечко, машин мало, дорога двополоска. Мені і в голову не могло
прийти, що потрібно їхати швидко - котився на розслабоні 80 км/год. Мабуть варто було відкатати першу 1000 км недалеко від дому - перша поломка: Пружинка лопнула і від звуку центральної підніжки що скрежетала під мотоциклом у мене захололо серце. Це вже потім розібрався - заспокоївся, а перші думки були зовсім не веселі... проте я даремно думав про двигун та коробку - вони досі не потребували від мене надмірної уваги і сподіваюся прослужать довго! Ремонт в дорозі це весело, швидко і креативно. Детальний огляд виявив - китайці перекалили не лише пружину підніжки, але й зворотню пружину педалі гальм. Саме її я зняв, пожертвувавши заради порятунку підніжки. Зігнути пружинну сталь за допомогою рук чи навіть плоскогубців було досить складно, проте, зачепивши цілий гачок за гальмівний диск, я відігнув крайне кільце пружини. Таким чином я отримав тимчасовий гачок з іншої сторони пружини. Щоб не загубити її якщо вона лопне ще раз я заклеїв її ізолентою до підніжки. Десь між Диканькою та Опішнею відломилося і відігнуте кільце, але пружина повисла на ізоленті, тому ми відігнули наступний виток і пружинка працює досі. Прогнозовано основний бензин закінчився на 1063 км, (остання заправка на 685 км), таким чином я можу пройти близько 400 км на 12 л. При динамічному викручуванні ручки та зустрічному вітрі меньше 3 літрів на сотню в мене не виходить. Подивимось як мотик поведе себе далі - коли завершиться велика обкатка 3000 км. До самого Пирятина дорога була непоганою - можна було і погазувать, проте я беріг мотик повертатися вже неблизько та і взагалі їхав у своє задоволення. Пирятинська вежа це все, що залишилося від історичного виходу на дорогу - тут колись знімали афігенний фільм "Королева бензоколонки". Мені зовсім не подобається як тут усе перебудували - це сучасно, але вже не класно. До Полтави залишилося трохи більше як половина шляху, проте саме ці 180 км зайняли у мене найбільше часу По перше тут вже значно меньше сіл та різноманітних споруд, що можуть відволікати увагу мандрівника від краси рідної землі Бо ж ми живемо в найкращому місці на Землі Звичайно я не міг їхати швидко - не сфотографувати цю красу було б злочиномКрім того як показало одне з інфотабло на заправці - повітря прогрілося до 27 градусів, тому моторові потрібні були зупинки для остивання. Втім, якщо спочатку я сам вибирав місце для зупинки, то вже через кілька кілометрів почалося атодорожнє пекло Дороги латають до ЄВРО-2012 Проїзд лише по одній полосі Величезна кількість фур та іншого транспорту спресовуються перед черговою ділянкою розритої дороги Жарко, було жарко мені, було жарко мотоциклові. На одний з ділянок я їхав з відкритимвізором. Раптом - дзень, камінець лусьнув по моєму шолому. Інстинктивно я прикрився лівою рукою і майжеодразу зловив ще 4-5 камінців у свою долоню - мабуть варто було терпіти спеку, бо зір все такиважлива штука.
Не ремонтована дорога також не додавала швидкості - ями були великими, латки попросідали і я зловив кілька не приємних пробоїв підвіски. На одний з таких дорожніх пасток я мало не впав, проте втримав мотик і зупинився для огляду мотика Який же я був радий, що завбачливо зачепив ланцюгом лямки рюкзака - резинка, якою я прив'язав багаж лопнула. Рюкзак звісився вліво, що значно змінило розподіл мас Нарешті я настільки зголоднів та стомився, що не витримав і приземлився у кафе Фортеця, у селі Білоцерківка Як тільки я розтахувався для прийому їжі Надворі грянув дощ Та не просто дощ, а справжня злива... Повітря наповнив запах озону та прибитої водою пилюки, сидіння висохло за пару хвилин після закінчення дощу, а от дорога була мокрою ще кілометрів зоп'ять, тому я нап'яв на себе дощовика, який зняв на Подолі. Точніше біля Подолу, бо їхати в ньому далі було зовсім не комфортно - він не продувається, а надворі і так спекотно. Вже через десяток кілометрів я зустрівся із гостинним господарем, що накормив та напоїв, накатав та розважав мене весь наступний день. Проте цього немає на фото - справа в тім, що поки я їхав з відкритим візором в очі летіло багато непотребу. Тому у мене заплило праве око - контактна лінза вкрилась брудом, я вирішив її промити та заново встановити в око... Николи не міняйте м'які контактні лінзи біля автодоріг з розвинутим рухом - інакше потік від автопоїзда може здути їх з вашого пальця. Зайве говорити, що я на взяв з собою окулярів... і так ми обидвоє повзали навкарачки поки якимось чудом лінза була знайдена, промита та повернута в око.
|